У цьому кримінальному провадженні суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 1 ст. 332, ч. 3 ст. 369 КК України за те, що він організував незаконне переправлення свого сина через державний кордон України та надав начальнику відділення дільничних інспекторів прикордонної служби неправомірну вигоду в розмірі 70 498 грн за сприяння йому та його синові в незаконному перетині державного кордону поза встановленими пунктами пропуску. У касаційній скарзі захисник заперечував висновки судів попередніх інстанцій про доведеність вини обвинуваченого, зокрема, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 332 КК України.

Залишаючи без зміни рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд вказав, що незаконне переправлення осіб через державний кордон України – це дії особи, які полягають у забезпеченні перетинання (перевезення, переведення) державного кордону України іншими особами. При цьому організація такого незаконного переправлення – це дії особи щодо розробки планів, визначення місця, часу незаконного переправлення, пошуку співучасників, створення організованої групи, її фінансування, озброєння тощо.

Для наявності в діях організатора незаконного переправлення осіб через кордон закінченого складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 332 КК України, не є обов'язковим факт перетину кордону особою, яка, згідно з планом, мала його перетнути, оскільки відповідальність для організатора настає вже за сам факт організації, керівництва та сприяння порадами, засобами тощо.

Суд першої інстанції в цьому кримінальному провадженні встановив, що обвинувачений шукав спосіб перетину державного кордону України поза межами пунктів пропуску для себе та свого сина і просив раніше не знайому йому особу допомогти в цьому за грошову винагороду. Обвинувачений, розуміючи, що свідок є службовою особою, яка має повноваження та інформацію щодо охорони державного кордону, надав цій особі неправомірну вигоду за сприяння йому та його синові в незаконному перетині державного кордону. З цих же підстав обвинувачення вважало доведеним, що обвинувачений організував незаконне переправлення свого сина, 23 листопада 1998 року народження, через державний кордон України за сприяння свідка.

У вироку суду наведено конкретні обставини та спосіб вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 332 КК України, а та обставина, що жодну особу, яку він намагався незаконно переправити через державний кордон України, затримано не було, не впливає на кваліфікацію його дій за цією частиною статті.  

Постанова ККС ВС від 16 грудня 2025 року у справі № 714/1508/22  (провадження № 51-2413км25) –  https://reyestr.court.gov.ua/Review/132692283.

Верховний Суд